Стіна мозолить сонні очі
Чудним, від сонця, візерунком.
Уперто дятел «Морзе» строчить,
Чи стане кава порятунком?
Із глибини провалля сну,
Я повернулась без наснаги.
Кнутом безжально полоснув
Промінчик сповнений відваги.
Відстань, малий, я ще посплю
Хвилину, мить чи до обіду.
Коли прокинусь без жалю,
Утоми не знайдеш і сліду.
Нахаба милий лоскотав
Із виглядом, що головний.
Напевно все ж таки не знав,
Що день сьогодні вихідний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340434
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2012
автор: Любов Чернуха