Ти пізнаєш гіркі й солодкі миті,
Чи ти живеш, чи граєшся в життя.
Від долі не збудуєш укриття
І не сховаєшся в безмежнім світі.
Забувши змити звичний грим єлею,
Зі сцени лицедії хутко йдуть,
Вони свою відкрили справжню суть.
Дорога – залишається твоєю.
З тобою поряд найвірніші друзі –
Ті спогади, що не підвладні тузі,
Які до тебе линуть уночі.
Стремління вже твою нуртує душу,
Загострює думок дзвінкі мечі.
Лиш миті зупинитися не змушуй.
30.01.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340473
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2012
автор: Копачівна