Як тільки ніч натягує вуаль,
Вступаючи в права аж до світанку
До мене, моя пОдружка - Печаль
Іде сама, на кави філіжанку.
Сідаємо удвох біля вікна,
Лиш аромат арабіки між нами,
А десь, можливо, Ти не спиш одна
ЇЇ сестру приваблюєш думками.
В свої обійми пригорне вона,
А то сміливо зазирне до серця
І вже туман лягає, пелена
Замість іскринок у очах-озерцях.
А мріється, щоб разом, у човні
До сонечка, спинаючи вітрила,
По океану ніжності одні
Пливти на хвилях, розпустивши крила!
Я пОдумки наближую той час -
Букет троянд, цілую Твою руку…
Нехай журба відступиться від нас
Теплом сердець зігріємо розлуку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340598
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2012
автор: Степ