На порожнім балконі від вітру здіймалася ковдра,
Мов вітрило німого човна, припорошена снігом й холодна.
Я йшла з повним відром, а у тому відрі було сонце.
Воно бризкало всюди і всюди лишало по сонцю.
Я візьму оту ковдру, що вітром тремтить і благає,
Я візьму те відро, де розтоплене сонце чекає,
І віддам все тобі, і скажу: «Ти тепер чарівник!»,
А ти скажеш: «Це мотлох!» - і викинеш все на смітник.
Я згорну свою ковдру і сонце зберу по краплинах,
А іще складу в кошик зелені і жовті перлини.
І піду чаклувати, і з того всього зроблю диво!
І нехай хоч на мить стане всесвіт від того щасливим.
Хай зима – біла ковдра – накриє все снігом тремтячим.
Відро сонця – це літо. Хай буде веселим й гарячим.
Навесні із зелених перлин хай трава проросте,
Восени нехай жовтими перлами листя впаде.
Закінчився мій скарб. Почалося нове життя світу.
І нехай відтепер кожен день несе радість велику!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340680
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2012
автор: Олена Ольшанська