Прокинулась, окинула все зором ясним -
навколо лід, і сніг... навіки холод
чому я відкривала очі, власне?
повсюди гнів, а сон неначе солод.
Та я не злякалась і встала на ноги
і сонце створила, для неба, для тебе
відкинула втому і всі настороги
закликала вітер і краплі лиш треба
Та дощ не заставив на себе чекати,
котилися ріки із неба на землю,
і сонячні руки прийшли зігрівати
І виросли трави! і світ став на ноги!
У квітах тих - море любові безмежне,
в повітрі літають молекули щастя
я закохалась! Я знову у казці!
і час підкорився дівчині Насті!
...а був непідвладний...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340936
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2012
автор: Nastya123