Промайнула за вікном минула Казка.
Замурувалась в давні стіни сірих буднів.
А на її обличчі знов застигла маска –
З привітним усміхом – до чаю пополудні.
Свій біль сховала у найвищу вежу міста,
А смуток залишила десь у долі.
При всіх собою бути не хотіла.
Бо вже наслухалася докорів доволі….
…Ми всі вдягаєм маски час від часу.
Як боїмося залишатися собою…
І перетворюємось в однорідну массу,
Аж поки доля дасть команду до відбою.
На смільчаків, які порушують це кредо
Ми дивимось із заздрістю й зітханням –
Коли б наважитись…Пройти аж до переду,
Зірвати маски і натішитись зізнанням…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340977
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.05.2012
автор: irczyk