Одна, як перст, сидить Тетяна,
Поклала руки на ціпок…
Давно нема її Івана,
Одна - єдина на куток.
Тут теж повсюди жили люди,
Лунав, дзвенів дитячий сміх…
Лиш гострий біль шматує груди
В молитві щирій за усіх.
Навпроти он стоїть оселя,
Микола з Ганною жили.
Привітні були і веселі,
Давали раду, як могли.
Зіяють вікна, як зіниці,
Кропива – двором не пройти.
І журавель біля криниці,
Така ж каліка, як і ти…
Лише коти її розрада,
А пес кудись побіг в світи.
Всім перехожим щиро рада,
Самій до фіртки не дійти.
Чотири курки, два коти –
Вся господарка у старої.
Пес, що вірвався, у світи,
Утік від долі от такої.
А їй від долі не втекти,
Лиш залишилося чекати
На листоношу і листи,
Що принесе колись до хати.
Та діти вже не пишуть їй,
Мобільника гуртом купили.
Стара раділа штуці цій,
Допоки кнопки ще горіли.
А потім, як погас екран,
Ще довго дуже говорила.
Старій здалося, що Іван
Її почув з якогось дива.
Шептала гаряче слова
І шепіт, як молитва, линув:
-Ти, ж, нерозумна голова,
На кого ти мене покинув?
Стиснуло серце від жалю,
Сльозяться очі мимоволі,
- Прошу Іване і молю,
Щоб поєднати знову долі…
Аж душу сльози пропалили,
Та що поробиш, треба жити,
Хоч діти забавку купили,
З Іваном можна говорити!
25.10.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340978
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.05.2012
автор: Мирослав Вересюк