Розсипав по дорозі хтось бажання
В скляному відчаї купалася земля
Ішло тою дорогою мовчання
Його дочка з коханням бігла звіддаля.
Ногами босими вона те скло топтала,
За світлом йшла, боролась за життя.
Кривавий слід по собі залишала,
Та плакала тихенько, як дитя.
Ховала жаль від світу в довгих рукавах
Напоказ не демонструвала тіло,
І лише душу в справджених вчорашніх снах
Йому оголювала пристрасно й невміло.
В ту ніч не жила, в клітці доживала,
Змордована тортурами думок
Лягала в темряву і очі закривала,
А вранці знов робила звичний перший крок.
Чекаючи на страту у неволі
У ній знебарвлена самотність проросла.
На бите скло ступала так поволі
Стежиною розмитих мрій повзла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341332
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2012
автор: КатаПульта