Їде поїзд, в даль несе,
Мене до берега морського,
Шумить і стукає вагон,
У такт дорозі й долі.
Мабуть так складено в житті,
Що треба їхати від дому,
Ділитись тим, що в тебе є,
Та відкривати нове.
Берегти щастя і добро,
Свого й батьківського порогу,
Десь наодинці, край землі,
Та відстояти знову.
Любити землю, як завжди,
Тоді, коли цього не бачать,
І бути мужнім у житті,
Готовим битися завзято.
Робити все, на що ти здатний,
Та не чекати похвали,
Бо ти один – як намалюєш,
То так і збудеться в житті.
Творіння серця і душі,
Твоя єдиная дорога,
Омита сонцем і дощем,
Блистить на горизонті доля.
І знову хочеться пройти,
Життя це вперто і завзято,
Згадати друзів й ворогів,
Сказати: дякую за свято.
Життя людського береги,
Що омиваються водою,
І все що робиться з тобою,
Потік єднає в вишині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341549
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.06.2012
автор: Ю.Вороньківський