«Я не люблю тебе»
Та краще плюнь у душу,
Нехай це буде постріл в серце.
І що робити тепер мушу,
Так біль пече, як рана з перцем,
І ці слова, мов тромби у судинах
Перекривають любов – загроза краху.
А колись була для тебе єдина,
В мене нема ні тіні страху,
Що ти підеш.
«Я люблю не тебе»
Невже усе? За що та кара?
Та ні, мовчи, сама все знаю.
Думки – то завжди тиха зрада.
Не думаю, мовчу, не пам’ятаю.
І може ще колись згадаю.
А зараз ні. Вже пізно. Я сама.
Мости згоріли. Не моя вина,
Що ти пішов.
«Не я люблю тебе»
Ну і що, як ці слова обман.
Ти не відчуєш присмак моїх сліз
І після того в голові туман
І крізь любов дитяча злість.
В тебе очі сіро-зелені,
Котрі викликають бажання цілувати повіки.
Сигаретним димом лоскотав легені.
Навіщо брехав у клятвах: «Я твій на віки…»
Ти не прийшов.
Три фрази ті прості,
В котрих міняються тільки слова.
Шукаєш відповідь у пустоті,
Від тих думок болить голова.
Не хочу навіть чути про любов,
Я більше вже не наламаю дров.
І ці фрази з пам’яті треба стерти,
Ніж таке чути, краще вмерти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342015
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.06.2012
автор: GreenTea