Спалахнула зоря на світанку,
Усміхнулась небесная синь,
Вмилась росами літнього ранку
Волошкова ясна далечінь.
Швидше, коню, неси мене в поле,
Вітре буйний, назустріч лети,
Чи дала талану мені доля
У дорогу мою, сповісти!
Вітер шепче, мені сповіщає:
Попереду чатує біда!
Марно біла хатина чекає,
Біля тину верба вигляда!
Вдалині багряніє заграва,
Кінь сахнувся, додолу припав,
Стрепенувся і гриву розправив,
І без вершника вдалеч помчав!
А мені б небагато, ще б трошки,
Щоб почула про мене рідня,
Наді мною схилились волошки,
Сталось так - я упала з коня!
Не судилось доїхати вчасно,
Та не можу повірить, що тут
Догорить моя свічка й погасне,
І безслідно вітри занесуть.
Підніми, підніми мене, поле,
В Українській святій стороні,
Поклонитись красі, що довкола,
Хай поверне надію мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342054
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2012
автор: Віра Нагорна