Вірити

«Дякуємо  тобі,  Господи  великий,  за  тую  красу  і  за  те  добро,  що  зсилаєш  його  на  світ,  звеселяючи  ним  наші  негідні  очі.  Прости  і  не  гнівайся  на  нас,  що  не  вміємо  вживати  твого  найбільшого  дару,  дару  життя.»

Колись  давно,  на  Україні,
Жили  у  Волі  козаки,
І  землю  рідну  боронили,
І  славу  вічну,  ще  з  дідів.

Хто  був  голотою,  хто  батьком,
У  ті  часи,  на  цій  землі,  
Та  залишилося  лиш  братство,
Добуте  з  боєм,  на  війні.

Служили  добре,  як  і  треба,
Душі  козацькій,  і  простій,
Молилися  на  небо,  богу,
Та  вірили  в  своїх  людей.

І  билось  серце  у  козака,
І  вірила  душа  проста,
У  святість  Віри,  і  в  удачу,
І  в  те,  що  збудеться  вона,

Щаслива,  вільна  Україна,
На  відвойованій  землі,
З  державністю,  і  куполами,
Братерством  вічним  і  живим.

Вже  не  повернуться  ті  мрії,
У  правду  вічну  і  святу,
Та  й  вже  не  має  на  Вкраїні,
Здобутого  у  тім  бою…

Колись  було  на  Україні,
Боролись  люди,  і  жили,
В  огні  буремної  надії,
За  щастя,  Волю,  і  себе.

Ніхто  не  бачив  цього  дива,
Як  все  було,  в  тому  житті,  
Зірвалось  все,  і  тільки  Віра,
Живе  і  досі  на  землі.

Достойно  жити,  так  і  треба,
Боротись,  з  вірою  в  собі,
І  не  забудуть  тебе  люди,
Бо  жив,  боровся  у  вогні.

І  полихало,  і  жевріло,
У  ті  часи,  на  цій  землі,
Селянське  щастя,  і  надія,
Життя  одвічних  трударів.

Боролись  всяко,  як  хто  може,
У  ріднім  краї,  й  чужині,
За  Волю  й  братство  у  народі,
За  щастя  й  долю  у  житті.

Усі  хотіли  краще  жити,
В  своєму  домі  і  землі,
Лупили  всіх,  і  чорних,  білих,
Щоб  не  мішали  жить,  тобі.

Здається,  все  було  у  полі,
Свобода,  Віра  і  добро,
Всі  вільні  були  у  промові,
І  всі  стояли  за  село.

Воно  й  сьогодні  єлі  дише,
Непереможене  в  війні,
Живе  і  духом,  і  землею,
Яку  засіяли  в  вогні.

Зерно  росте,  як  та  надія,
Чекає  часу  у  житті,
Непереможена  і  Віра,
В  усіх  людей,  на  цій  землі.

Спитають  тебе:  що  ти  бачив,
І  що  на  серці,  у  душі,
Чи  залишилась  хоть  Надія,
У  все,  засіяне  людьми.

Буремні  роки,  хто  їх  знає,
Борців  за  Волю  і  людей,
Та  не  даремно  вони  пали
І  вірили  в  своїх  дітей.

Вони  прийдуть,  на  цю  землю,
Після  буремних  тих  років,
Згадають  все,  і  все  побачать,
Збудують  так,  як  треба  всім.

Усі,  хто  вірив  в  цюю  справу,
У  Україну,  рай  земний,
Збудують  знову  свою  долю,
Ще  краще,  ніж  було  колись.

Не  перевернеться  Надія,
У  людях  в  серці,  бо  жива,
Не  вмре  ніколи  Україна,
Вона  й  сьогодні  ще  жива.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342090
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 05.06.2012
автор: Ю.Вороньківський