і настане найкращий день
із усіх уже надуманих нами пандоро моя
і на долонях твоїх проростатимуть
паростки літньої туги чи суму
а водорості будуть волоссям на тілі морськім
а світло грається в піжмурки
і так тихо навкруги
що аж чути гупання серця підземного
і можна курити повітря німе
на волоссі твоїм рожевім як сонце
як сніг яким вкриваються діти зимою
вплітаються сни
а літо собі співає тай спить безпробудно
а ми поглинаємо поцілунки бездонні
народились пожили нажили відійшли
птахи то є зорі між літаками у небі
ця спрага пустельна втинає нам дні
а ти набираєш у рота слів і тримаєш під серцем
допоки крики віршів і крики людей
затихнуть замкнуться і перетворяться в крапку
змішати землю з водою
а кров з молоком і створити тебе
о пандоро моє недосяжна як небо безмежне
і мокре від слів чи від сліз
давай ловити губами дощ із львівських кульбаб
вільха гербарій черемха і насіння соняшнику
вкривають твоє голе тіло пандоро
а ти навиворіт лезом проколюєш нутрощі
але не вмираєш як завжди
бо ще є жменя часу на дурниці
ти так як і усі лезбійки ховається в тиші
і темряві допоки хтось не розстелить
тобі сновидіння під спину і покладе м'ягко
на листя жовтневе а потім поцілує
не доторкнувшись
пандоро моя недосяжна
прокинься
прокинься
я все видумав навмисно
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342530
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2012
автор: Роман Штігер