Душа болить за Україну,
І серце рветься із грудей,
Тремтить в душі вогонь надії,
Що буде краще ніж тепер.
Чи хто відстоїть ту єдину,
Ту неповторну, неділиму,
Маленьку нашу Україну,
Від нас самих, не ворогів.
Здається бачить кожен з нас,
Що є усе у нас в державі,
Та не хватає одного,
Чогось маленького, і Волі,
Життя змінити це сумне,
Байдуже й темне, не одне,
А усього нашого народу,
Від моря й степу, до Карпат,
Змінити вмінням працювати,
Любити землю і свій хліб,
І за людей відповідати,
Що вже довірили тобі
Своє життя, своє майбутнє,
Своїх дітей і мир землі.
Невже не має в Україні,
Порядних, мудрих тих людей,
Які б на радість всім зробили,
Як має бути на Вкраїні,
Життя, достойнеє людей.
Щоб кожен міг сказати прямо,
Що все зробив, що тільки зміг,
Для всіх людей на Україні,
Своїх дітей і для чужих.
Що вже нема ганьби і блуду,
Батьків заплаканих очей,
Що є в усіх у нас майбутнє,
Щасливе й радісне, тепер.
Нехай закінчиться брехня,
І перегони за грошами,
Лиття з порожнього в пусте,
Подвійна гра з життям убогим.
Бо вже набридло це терпіти,
Невміння думати й творити,
У цій країні, цій землі,
Бажає кращого народ,
Велика наша Україна,
Завжди була на висоті,
Із покоління в покоління,
Передавалась Воля в ній.
І до щасливого життя,
Ведуть народ достойні люди,
Тому немає вороття,
І Україна буде. Буде!
Порозуміються всі люди,
Що проживають на Землі,
Й на цій землі, на Україні,
Бо будуть дружні, як одне.
І рветься Віра від людей,
Що об’єднає усіх нас,
Аж до самісіньких небес,
І прийде радість до людей!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342587
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.06.2012
автор: Ю.Вороньківський