Нас убивають поодинці,
Смерть виглядає випадкова.
Лише за те, що українці,
Що свої звичаї і мова.
Загинув Білозір у Львові,
І не здригнулась Україна.
Співав пісні на рідній мові,
У тім була його провина.
Звідки взялися оці пси,
Ці кровожерливі шакали?
Здавалося, пройшли часи,
Коли за слово убивали.
Згадай-но, як у них рука,
Піднялась на страшне безумство,
Повішали Івасюка
І видали за самогубство.
Згас Симоненко, як свіча,
Бо на заваді було слово.
Вмер від побоїв палача,
Побили ніби випадково.
Загинув Стус у таборах,
За Україну, її долю.
Кати тремтіли, мали страх,
Та не зламали його волю!
Здавалося - пройшли часи,
Та це не можна забувати.
Бо знову бродять підлі пси,
І нас продовжують вбивати.
Лише по тому, смерть кому,
Була потрібна Чорновола,
Не важко зрозуміть чому,
Вона не була випадкова.
І хто віддав команду: Фас,
Гонгадзе вбити всім відомо.
Але за дурнів мають нас
І брешуть нагло і свідомо.
В Одесі вбили юнака,
Кого ця звістка зачепила?
Максима Чайку смерть така,
Теж випадкова підкосила?
Убили просто лиш за те,
Що вболівав за Україну,
Любові почуття св”яте,
Йому поставили в провину!
Отож, яку державу нам,
Вдалося ніби збудувати,
Що дозволяє хижим псам,
Нас вибірково убивати?
І на чиїй сторожі пси,
І хто намітив нову жертву?
Тому ще не прийшли часи,
Коли природньо можна вмерти.
Тож не мовчи, бо загризуть,
А виламай кола із тину!
Без тебе псів не розженуть!
Без нас не звільнять Україну!
7.01.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342890
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.06.2012
автор: Мирослав Вересюк