[i]Ми з тобою, неначе примари, у театрі, що звемо життя.
Дивна гра - пожинаємо лаври, аплодуємо ти і я...
А коли ми залишимо сцену, як відлуння, зникнуть слова,
Кров назавжди застигне у венах - і закінчиться наша гра..[/i]
Запахло хлібом, випічкою мами -
Пила цикорій з молоком ковтками.
Надворі ніч складала оригамі –
Минуле стерла пам'ять, мов цунамі…
Портрет дитинства в золоченій рамі -
Одна лиш героїня в моїй драмі,
Та не зламає мою волю вітер -
Життя до мене знов таке привітне!
Старі, як діти – всім давно відомо,
До світла тягнуться напівсвідомо,
Наївні, добрі, ніжні, романтичні -
У них подібні вподобання й звички…
Вони так люблять їсти солоденьке,
спочатку хочуть те, що більш смачненьке.
Спостерігають світ в калейдоскопі,
Який для них, як замок Пенелопи…
Щодня у казку вирушають залюбки,
Різниця є між ними – прожиті роки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343000
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.06.2012
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО