йшли лісом двоє –
Інтуїція з Розсудком.
аж дивляться –
із під трухлявої колоди
так, ніби вогничок живий
зоріє…
спинились,
бо обом цікаво стало:
чи справді диво,
чи, бува, здалося?
Розсудок рушив
до трухлявої колоди –
йому
за край плаща
вхопилась Інтуїція:
«Не йди…
туди…
там – щось недобре…»
«Чого б то? я маю знати
звідки там вогонь…»
«Не треба знати те,
чого не треба
знати…»
Розсудок подививсь на неї пильно,
заледь зневажливо,
вона знітилась…
Пішов.
Підходить упритул –
аж там
чарівна скринька…
відкрите віко –
переливаються і сяють діаманти!
смарагди манять глибиною…
рубіни,
золоті прикраси
відбірні перли естетично обрамляють…
десь з дОбра пригоршня
чудес тих самоцвітних
уже й під скринькою в траві –
не помістились…
«Тут скарб! -- зрадів Розсудок, --
пощастило!...
і дітям, і онукам стане…»
і нахилився взяти скриньку.
«А не бери!
і навіть не торкайся…
тут щось лихе!» --
собою заступила
Розсудкові до скарбу підступ
Інтуїція.
«Чи ти здуріла?
одійди!»
«…ні, не бери!»
Розсудок трохи повагався,
тоді сказав: «Ходімо..»
(задумав потім повернутися,
без неї…)
пішли обоє стежкою своєю.
за кілька кроків
Розсудок зупинивсь і оглянувся:
а замість скриньки
із самоцвітами –
клубок гадюк отруйних
в`ється…
«Це неможливо, --
вирішив Розсудок, --
як ти вгадала?..»
«Не знаю… інтуїція, мабуть…»
чи варто знати те, чого не варто знати?..
це так у казці,
а в житті живому
Розсудок не почув би Інтуїції,
яка й сама не знає
звідки знає…
10.06.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343085
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2012
автор: Валя Савелюк