Я вже піду, піду я за вітром, шукать чудеса,
Бо бути так сумно. Знайду я життя та й сяду на сходах.
Є правда одна та втомлені ноги і з ними тіла.
Кроки дощу, краплі на руки, нагадують мить, спокуси й розлуки.
До мене зайшла, тихо зі сміхом, a хто ти така? І як тебе звуть?
Питаю, бо не пам'ятаю звідки з'явилась в цю ніч ясну.
У відчай впала, кості зламала. Сльози-вода.
Я розум благаю, за що ти караєш пам'ять мою.
Чуєш не спи, в твій дім ввірвалась скажена лють
Кожного будить і в кожнім заводить війну.
Може й слова, скажуть промову. І все ж таки я, і все ж таки знову.
Мене зведуть з розуму ночі. Ніби як сміх, а плакати хочуть.
Довгі шляхи, напилися вдосталь, з неба води, із стелі світла.
Коли слово ніж, а очі прохання. Я вбитий на скрізь,
Бажання між нами, бути одним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343185
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2012
автор: Максим Жембровський