Підкрався тихо… Шепотів на вушко:
«Ну стань моєю—все тобі прощу.
Моя кохана, мила, рідна душко,
Радій, бо ти сподобалась дощу.»
… І я одна з дощем стою у полі.
Втекла б, а він :»Тебе не відпущу.
Не скажуть верби, промовчать тополі,
Що стала ти коханкою дощу»…
Він цілував і пестив ніжно тіло,
І шепотів закохано слова…
А небо гуркотіло і тремтіло…
Від пристрасті крутилась голова…
…Нарвав суничок в ріднії долоні:
«Поглянь, кохана, хочеш пригощу?»
Віддав і зник у веселковім лоні…
Всміхнуся: я сподобалась дощу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343386
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2012
автор: Олена Іськова-Миклащук