Підростає онук – сміх та гамір навкруг,
Щастям й радістю повниться хата…
Та це миле, допитливе, жваве дитя
Немовлям залишилось без тата.
Чи в годину лиху він з’явився на світ,
Чи у долі якось провинився,
Що так легко й без сумніву батько сказав:
“Із дитиною я помилився”.
Не щемить його серце, душа не болить,
Що не бачить він рідного сина.
Що продовжувач роду, кровинка його
Відбуває прокляття? Провину?
Що не знає хлоп’я сильних батьківських рук,
Його строгості, вміння, турботи .
Слово - ” Тато” для нього всього тільки звук…
Й зникне радість в обіймах скорботи.
По щоці пробіжить жалю й смутку сльоза –
Витру нишком, не бачив щоб внучок.
Та зникає печаль, як від сонця роса,
Після дотику лагідних ручок.
Підростає онук – сміх та галас навкруг,
Ніби місяць у хаті сіяє.
Та оце найдорожче у світі дитя
Без батьківської ласки зростає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343507
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2012
автор: палагняк