Покинь мене,душевний болю,
хоча б на мить.Одну лиш мить.
Так,-не розлучні ми з тобою,
та серце втомлене болить.
Болить і туже,і страждає,
бо крил немає,щоб летіти
туди,де соловей співає,
де тато,мама,рідні діти.
Де хата біла на помості,
де сад вишневий у цвіту.
Куди я приїзджаю в гості,
щоби розвіяти журбу...
Тож зупинись,душевний болю.
Хмаринкою я попливу,
Слізьми,немов дощем,по полю-
тебе досхочу напою,
лише вгамуйся.Не турбуй
мого,так зраненого,серця.-
Краще стежину приготуй,
якою легше в світі йдеться!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343599
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2012
автор: mura