ніхто не кращий
і не згірший серед нас:
всім однако́во світить Сонце,
дощі
на всіх, без винятків, ідуть…
хіба – закохані! –
Єдині! і найкращі в світі –
одне для одного…
і жодних дорівнянь
цим двом не треба –
чи хто дорівнює до чого
Сонце й Небо?..
питання
у особистім вподоба́нні.
а в коханні –
шкідливі
й недоречні дорівняння…
із попередніми зразками
дорівнюючи того, кого любиш, –
ти, власними руками і думками,
понищуєш усе
живе!
що сієш –
сам же необачно й губиш!
не розумієш?
дорівнювати чашку з молоком
до схожої, з якої вчора пив вино, –
це все одно…
як тільки ти
прикинув пильним оком,
що спільного
у цій сосні,
що виросла високо
й одиноко,
з тією,
що росла колись
за рогом твого дому:
в чомусь – така,
а в чомусь – не така…
а втім – сосна, воно і є сосна…
тобі про неї – все давно відомо…
знай!
ти уподібнився до трунаря
у фаховій його любові!
трунар,
побачивши людину –
в умі,
одразу ж прикида,
скільки піде
на її зріст і обсяг – дощок соснових…
а,
опинившись у сосновому бору,
береться рахувати –
це скільки ж трун
і для скількох мерців
з цих сосен
можна б назбивати
…або до гробаря,
що розбиває
у власному горо́ді
землю під грядки́:
два з половиною на півтора – це під капусту…
два з половиною на півтора – під огірки
і обрізає по периметру лопатою,
наче збирається
і в глиб
«на півтора»
копати…
15.06.2012
(*вважаю за потрібне наголосити -- ці "речі" нікого конкретно не стосуються... якщо тут є о`брази, то вони -- збірні... і не обов"язково з власного досвіду... з шануванням -- В.С.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344265
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.06.2012
автор: Валя Савелюк