В осінню ніч серед пустинних вулиць
В легкій кофтині, в штанях по коліна
В пальті великому, що більше його худить
Широким кроком йде собі дитина.
Не знаю скільки - може років сім.
А може й ні, не суть чи помилюсь
Колір лиця не відрізниш від стін
В голодні очі добре придивлюсь.
Чим завинив, таке життя волоче?
Чому тягар не пороках несе?.
І чую наді мною хтось регоче
І жуть страшна за душу аж бере.
- Чого смішного?-в серці прокричу
Іще хіхікнув - та невже почув?
- Чому не допоможеш? - осуджу
- А що зробила ти? - і в щіль майнув.
Біжу. Чіпляюсь, рвучи модні речі
Чомусь важливо так його здогнати!?
А потім думка: - Правий він, до речі
Повинна я почати помагати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345017
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.06.2012
автор: Куцехвостик