Дикий вітер сухий колихає натомлені трави.
Тиха Глорія, жаль, так щемливо сніжить.
Як уперше тепер він закотить по лігті рука́ва.
Так обачно сторо́жить, втамовує мить.
Певно треба, щоб дощ серед світу пролився не марно:
сад божественних трав - сад несказаних слів.
Не важливо, мовчання також переходить в октави!
Хтось сумний, але мабуть не той Садівник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345237
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2012
автор: Ліна Біла