Хтось розсипав росу на дитинства нескошені трави...
Сонце мружить повіки. Я на зустріч йому біжу.
Зорі розтанули в небі - не дорахуюсь їх знову!..
Зорі впали в траву... і я їх босоніж струшу.
Співають пташки... Мені пахне нескошеним літом;
Травою в росі, куди зранку упали зірки -
Чари дитинства їх перетворять на квіти.
Це літо дитинства! Тут ролі не грають роки.
Їх просто немає! Тут грає на скрипочці коник.
Лелека без остраху гордо по стежці іде.
А там, над садком, літає Івасик-Телесик...
І фіолетовий кінь ще сонно вухами пряде.
Тут все золоте! Це небо, промінням залите..!
Тут все дороге!.. Мій милий, казковий мій світ!
І я он біжу... Впаду у обійми літа.
І квітне світанку сонях...
І мені вже давно не шість літ!
13.06.12 19.53
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345241
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2012
автор: Аліна Шевчук