Ніжить щастя людей безневинно,
Ніжить літо усіх навкруги.
Час міняє людство невпинно,
В добрий путь стікають роки.
Щемить серце горе невмисне,
Кривда, біль надривають серця.
З нами поруч лиш ріднеє місто,
Ну, а інколи рідні уста.
Думу думає гордий світанок,
Що йому не потрібний ніхто.
Він полинув несміло у ранок,
І в житті не вмикає повтор.
Всі ми різні і всі однотипні,
Всі бажають щастя знайти.
До удач та невдач уже звикли,
Звичка має із серця піти.
Всі ми схожі, як ранок і вечір,
Що лиш сонця ховають тепло.
І несміло торкаються плечі
Сноведіння. А все ж, запекло!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345748
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2012
автор: Ніка Мельник