Сьогодні я торкнулася до скла,
Позад якого бачила минуле.
Вмить пам'яттю його я обпекла -
Воно мене злякалось й відштовхнуло.
У вихорі я втратила себе -
О де ж ті мури з холоду міцного!
Мені не вистачало все ж тебе –
І мрій про тебе…й марення нічного.
Втопила б знову я себе в житті,
Молила б в Бога те, чого не хочу...
Якби не пролунали в німоті
Ті звуки скла розбитого пророчі.
Мій дотик не спалив його до тла -
Це твій завершив всі стрімкі акорди!
Антагонізмом є наші тіла -
Вони розбили долі скло так гордо!
Твоя рука мене не відпуска
На мить любов до нас таки вернулась!
Дарма від долі ти тоді втікав
Вона від нас тепер вже відвернулась…
Ось скла немає...то вже,мабуть,час
Дозволити очам таки зустрітись!
В моїх ти бачив все...і бачив нас
В твоїх я не втонула, а розбилась.
Розбите моє серце, як і скло
Яке мене від болю захищало...
Тебе любила...нащо ж то було?
Щоб доля склом тепер нас розділяла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346086
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2012
автор: Lady Christianna