Від ночі лишились якісь там крихти.
Допите вино, і все, що можна було випити.
Ти розвела мене на сто історій.
Але так і не стала героєм – головної.
Скоро ранок, і мені треба буде їхати…
Я не спитаю, чи ти хочеш зі мною.
Ти не попросиш мене залишитись.
Ти ще вичавлюєш з мене якісь слова,
Як медсестра із пальця – краплину крові.
Я поцуплю на згадку твою запальничку,
Щоб вже назавтра забути її на столику
В якійсь придорожній шашличній,
Де ми зупинимось випити кави.
Сонце випалить кожну думку про тебе,
Як випалило придорожню траву.
Я знаю, що скоро усі думки про тебе помруть,
Як усі ці збиті вантажівками тварини на узбіччі.
Тож я ніколи не буду цілувати перед сном – тебе –
У кожне твоє татуювання.
Ти ж так і не дізнаєшся котра з усіх моїх історій
Була правдою…
25.06.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346312
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2012
автор: Наташа Воронова