Вечір Землю млою покриває.
Неначе в чорну постіль загортає
До ранку він її ласкає.
Так сторінки життя гортає
А з ранку сонце прийде пити,
З квіток росу, щоб мати сили
Землю в ночі, щоб відбити
І так міняючись любити…
Десь на краєчку мого серця
Відкрилась наче якась дверця
Ти йшла із блідістю мерця.
А я з самотністю вдівця
Ось так вони сміялись щиро
Тримаючи терези зла
Для них ми смертні, ми лиш зеро
Для мене ж ти усім була
Вона не знала що сказати
І стала в Бога так благати.
Щоб дав можливість їй кохати
І більше щоб не обирати
Тепер вона летить по кругу
Малюючи велику дугу
І непомірну свою тугу
І не помірний гріх – любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346427
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2012
автор: Роман Українець