Пролетіли роки, як розгнуздані коні,
І незчулась, як в коси вплелась сивина.
Не дав Бог ані сина…
Ні долі….
Ні доні….
Навіть смерті не дав, хоч жадана вона…
В неї теж тато був— нагадає світлина,
Тільки ім’я його вкарбував обеліск.
Пам’ятає в війну як горіла хатина.
Пам’ятає в ній крики і полум’я тріск.
А в неповних тринадцять на ферму ходила,
Рученята доїли там групу корів.
Молоко для сестрички у грілці носила,
Хоча знала—це шлях до страшних таборів.
А життя круговерть не давала спочинку:
Сірі будні колгоспні сплітались в літа.
Малювало життя чорно-білу картинку.
Зупинилася…
Пізно….
Вона вже не та….
… У сестри повен дім і дітей і онуків,
Вони рідні і їй: тільки ними й жила,
Віддавала найкраще для них без принуки,
А натомість чекала хоч крихту тепла.
Та нав’язлива старість хилила додолу:
То посіє хвороб, а то сили вкраде…
Та ніхто не провіда бабусеньку кволу.
А вона йде по воду-- не раз упаде,
Обібрати картоплю—складнюща робота,
Перепрати білизну не сила уже…
Від держави відсутня належна турбота,
Та воно і не дивно: це горе чуже…
Тут і рідні не ходять… Хіба на Великдень
Чи в Різдво завітають:»Ну як ти? Жива?»
І зіщулиться мовчки бабусенька-злидень.
Таки тонуть в сльозах найтепліші слова…
Не беруть у притулок: піклуються рідні!
Уже й хата на них і паї віддала.
А для неї лишили лиш спогади бідні
І дивитись на їхнє життя звіддаля…
Вже плетуться роки, як потомлені коні.
Німий свідок страждань і біди-- сивина.
Не дав Бог ані сина…
Ні долі….
Ні доні….
Навіть смерть не дає, хоч жадана вона…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346650
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 27.06.2012
автор: Олена Іськова-Миклащук