Вона йшла щасливо додому.
Навіть ні, не йшла, а летіла.
Теплий вечір ловив її втому,
Цілував її щічку несміло.
Вона бігла, окрилена щастям,
Посміхалась усім перехожим.
Приховати усмішку. Нащо?
Вона світла, на привида схожа.
Вона бігла і навіть летіла,
І ключі діставала невпинно.
А тоді, ніби щось зрозуміла,
Стала плакать, даремно раділа.
Ось тепер обернулися люди;
Не на радість, на плач голосний.
То дівчина на хвилю забула,
Відчай серце стискає німий.
Він пішов до іншої пави,
До кохання свого неземного.
Був із нею він ради забави...
Всі ми падкі до горя чужого...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346841
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2012
автор: Ніка Мельник