Щоденна важкість праці

Ех,  знову  зранку  на  роботу,  нема  у  мене  вихідних,  ні  свят,  ні  власних  уродин,  ні  жодної  оказії  приємної  нема,  хіба  лиш  сам  заслабну  геть.  Ну  ось,  уже  я  на  роботі.  Та  варто  нагадати  всім,  бо  ж  ніби  грамотні,  ще  в  першім  класі  класі  вчили  букви  всякі  ви:  «Не  більше  чотирьох»  -  тут  чітко  пише!  А  вас  тут  скільки  є?  Ні  ковбаси,  ні  пива,  ані  чоколяди  ніхто  тут  не  дарує.  Ой,  прошу  пана,  ви  один  за  двох,  чи  може  справді  вас  тут  двоє?  І  ви,  природи  аномалія,  вагтіні  є,  чи  може  то  шпигун  захований  у  вас?  Із  Інтерполом  я  справ  не  маю!  Ой  йой,  то  люди,  чи  суміш  еректус  гомо  і  корова  не  священна?  І  аж  на  третій?  О,  той  мутант  виходить  вже  –  аж  легше  стало  враз,  а  ті,  що  є,  то  пів  корови.  
Панове,  зачекайте,  ше  пані  гарна  йде,  красива  вельми,  не  важка.  А  ну,  відсуньтесь  вглиб,  а  то  ще  доторкнетесь  не  етично  до  пари,  якої  ж  бо  у  вас  нема  і  не  буде.  І  розріз  –  навряд  чи  він  для  ваших  то  очиськ.  Ви  пані  лиш  на  сьомий,  та  можу  і  на  восьмий,  залюбки.  Ну  що  ж,  приємно  й  так.  
І  знову  в  рейс,  бажає  хтось  на  низ?  Сідайте,  то  вже  легше.  Агов,  ну  що  ви  подуріли?  Танцюйте  в  сбе  на  столі,  бо  ж  тут  не  місце  гулькам!  Всі  п’ятеро  і  вгору,  нехай,  бабуня  вже  маленька.  Закоханих  самотня  пара  їде  вниз.  Подякуйте  мені  й  моєму  серцю  молодому  –  не  цензор  я,  та  зважте,  часу  мало  є  на  поцілунки  вшир  і  вниз.  Ну  все,  приїхали,  згадайте  добрим  словом.  
О,  громадянине  держава  Неохайність,  таких  я  не  везу!  Хай  цап  поскубає  щетину  куцу,  як  траву.  І  ви,  дівчисько,  що  зволите  демонструвати  тут  свободу  зачісок  і  кольорів?  Та  ж  міру  треба  мати  десь  (і  гребінь  теж,  в  кишені  конче)!  Входіть  поволі,  поважне  товариство,  у  час.  коли  були  ви  ще  дитячі,  таких,  як  я  ,  не  знали  ці  краї.  Та  час  іде,  і  з  ним  поволі  й  я.    
О,  Боже,  що  це?  Я  ж  не  панчоха,  не  розтягнусь  без  міри!  Хворобі  вашій  співчуваю,  та  в  чому  ж  винен  я?  лиш  ви  і  більше  вже  нікого,  бо  в  Книгу  Гінеса  писатись  я  зовсім  не  бажаю!  На  третій  аж,  та  що  вже  вдію  я?  о,  врешті  доплендегався  я!  ну  все,  нема  дурних.  У  всіх  обід,  то  йдіть  вже  жерти  пішки!  –  втомившись  вщент,  знесилено  сказав  слова  ці  ліфт.

20.06.  22.52.  Київ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347004
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2012
автор: Ярослав Дорожний