Листа твого я кинула в вогонь.
У попелі вже слів не розберу.
Слова твої з обпечених долонь
Сховалися у серце, як в нору.
А ще б спалити в серці тихий біль,
Який вже не кричить, та ще – живий,
Що прогриза дірки, як в шафі – міль.
Згортається й згортається в сувій.
Колись мелодія жила в словах.
Солодкий трунок – келихи з вином.
Зійшлися ми на зведених мостах.
Де ті мости, тепер вже – все одно.
Хотілося розбити в серці лід,
Щоб став росою вранці на траві.
Та, мабуть, вже давно забути слід,
Що не живе моя любов в тобі.
В багаття покидала згадки. Сни
Лишилися, обпечені вогнем.
В згорілих почуттях нема вини.
З багаття попіл змиється дощем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2012
автор: Ліоліна