Візьми-но, Вітре, подих мій
Та й віднеси до того краю,
Де зараз вже нічого я не маю,
Бо мав колись…
Візьми ж - бо подих мій.
Ти ним торкнись легенько
Вуст квітучих,
З тим дотиком
Лети до вуст моїх,
Бо я вже так
За тими гірко скучив,
Що вже забув і смак, і ваду їх,
Бо вже такі між нами перепони…
Їх мабуть не здолать й тобі
В стрімкій твоїй повітряній гульбі,
В якій життя – суцільні перегони.
А все ж , розгульний друже, не барись,
Бо часу обмаль – він такий бігучий:
Гайнув мерщій
Та й пальцем посваривсь,
Та й потьмарився свiт оцей жагучий.
…Я й не змигнув, а ти вже тут – так швидко!
Але якийсь хиткий, неначе п’яний –
Ні жвавості, ні радощі не видко,
Та й подих, що приніс, - льодяний…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347301
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2012
автор: Konst