Твій беріг – самотність єдина і зла,
Душа твоя – темний ліс невідомий.
Серце, в котрому надія жила
Ниє від туги, ниє від втоми.
А за вікном буйне життя нове плине,
Люди-примари збилися в зграю.
Єдина надія тебе не покине,
Надія – то щастя, для тих, хто скраю.
Хто позаду зграї сліпої й голодної,
Немічної купки немічних людей,
Позаду тупості модерної й модної,
Позаду скупих одноденних страстей.
Лише той, хто позаду всіх плентає
До своїх ідеалів примарних.
Не стає у юрбі елементами
Бездушних згублених марно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347440
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2012
автор: Коваль Богдан