Невагомість думок. Тане вечір в глибокім бокалі.
Знову ніжка тремтить, а можливо, рука.
І потрохи вгорі небо вбране в блискучі кора́лі.
Як завжди самота обійме просто так...
Покохала тоді в заборонах, батьківських прокльонах.
Тільки наперекір не зуміла піти.
Знала точно душа - повертається згодом чудове,
і боролась за всіх, тільки карма - сліпа.
Вже давно тридцять п'ять, навіть сорок вже не за горами.
У батьківськім саду нишком вальс повести...
Огорнулася в плед, і блукає сама між світами,
в думах заздрить добром на дитяток сестри...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347529
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2012
автор: Ліна Біла