Зажурилась червона калина,
Відламала їй гілку рука.
І сумує самотня дівчина,
Жде з походу свого козака.
Він пішов рідний край боронити
Від голодних набігів татар.
Обіцяв її вірно любити,
Разом пити кохання нектар.
Бідолашна вона і не знає,
Як він там у чужій стороні.
Чи дорогу додому шукає,
А чи впав від меча на війні.
І нелегкі дні ті дівочі,
Але бачить причину життя.
Прокидається кожної ночі,
Бо в колисці ридає дитя.
Вона тихо його заколише
Й заколише надію свою.
Бо коханий живий і ще дише,
Переміг у тяжкому бою.
Але ниє серденько дівчині,
Душа чує пронизливий звук.
Другий день вже сидить на калині
Вісник смерті – старий, чорний крук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347886
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 03.07.2012
автор: Бойчук Ігор