Україно, моя Батьківщино!
Чому доля в тебе така зрадлива?
Сьогодення, наче червівзлива,
Що пожирають тебе безупинно,
Моя Батьківщино!
Україно, квітуча моя Ненько!
Чому нищать тебе твої діти?
Чом рідну мову забувають твої квіти?
Згадаю твою долю - мліє серденько,
О моя Ненько!
Україно, тернями окута
За що, за те що ти бажала волі?
Чи може через поривання твої кволі?
За що, скажи, несеш ти цю покуту
Моя Вкраїно, кайданами окута?
Многостраждальна ненько моя, Україно!
Мала б радіти, що ти зараз вільна
Різні вожді бажали покласти тебе на коліна...
Ти не скорилася, я вірю, що повстанеш
Моя Україно!
Тож не ридай, порви кайдани моя Ненько!
Хоч незалежна, проте багато хто продати тебе хоче
І хоч верховні черви знищують тебе охоче
А ти кріпися і не плач, ми піднімемо з кайдан тебе
О моя Ненько!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347891
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.07.2012
автор: Подих Вітру