Чужина... То, не верби на левадах схилили своє зелене віття. То, не крислаті дуби з могутніми кронами. То, не смерекові ліси, що пахнуть понад усі полонини. То, не стрункі білокорі берізки і не мовчазні тополі край дороги.
То - інша частинка землі в колоритності мови і в сукупності традиційних звичаїв. Далека і загадкова, таємнича і незвідана, тепла і привітна, весела і щедра - Іспанія. Так і тут є свої захоплюючі, пречудові, даровані Богом місця. Хіба надивишся світлим ранком у глибокі води океану? Він манить, лоскоче хвилями, немов кличе за далекий горизонт. А гори Піранеї - це загадковість незвіданого, непройденного. Вершини гір, що вкриті сріблястими снігами милуються одна одною у той час, коли долини встелені зеленими соковитими травами.
Мимоволі задумуєшся, хто ти такий у цьому прекрасному світі? Яке призначення твоє, людино?
Дорогий читачу, мій любий українцю, гортаючи сторінку за сторінкою цієї збірки, ти відкриєш для себе моє найпотаємніше - внутрішній світ. Тому над усе бажаю поділитися своєю маленькою духовною скарбницею. Як на мене, варто завжди бути простою та щирою людиною. Бо кажуть: про що людина говорить, то у неї лежить на серці. Наше єство - це Храм Божий. Чи замешкає в ньому Бог, залежить від самих нас. Чи закопаємо свій талант, чи використаємо для справи і набудемо ще більше талантів?
Кожна мить, хвилина, місяць, рік мають вміщати та оживляти в твоїй душі світлий вогник доброти і людяності. Не потрібно скупитися на привітні слова чи любов до ближнього, адже слова не купляєш за великі гроші. Слова безкоштовні, відшукай їх у своєму серці і знайдеш самого себе. Не відкладай на пізніше усмішку, бо вона зараз же відповість взаємністю тричі. Це багатство внутрішнього світу плекається тільки в душі. Багатство душі не купиш за гроші, не виторгуєш за будь-які земні короткочасні цінності. Духовний світ не матеріальний, не бачений. Вирости в собі Дерево Любові, дай хороші плоди людям, результат непередбачено-врожайний.
То ж нехай наші серця збагатяться мудрими помислами. Нехай вони будуть ясні та чисті, як перші білі проліски на весняних зеленуватих пагорбах. Як свіже, напоєне азоном повітря, що вирує над Карпатськими полонинами. Як білі лелеки, що спішать до своїх гнізд, як духмяний запах блідо-рожевого цвіту травневої української ночі.
Чи усвідомлюємо цей шанс дарований скороплинною долею? Чи виявляємо його у повсякденні? Чи розуміємо, що життя - екзамен на розуміння щастя? Вміння створити свою ауру, зберегти для себе і дарувати його іншим? Щоб не холодні неприязні бурі віяли за нами, а лагідне сонце людської вдячності освітлювало наш шлях. Щоб у мирі та спокої була душа, а навколишній світ був ясним і чистим, добрим і ласкавим, зрозумілим і бажаним. Де б ми не були і ким би не були, всюди і завжди зберігаймо у собі добрі помисли і не біймося ран. Бо вони, як ліки, що загартовують душу і серце, дають прозріння. Зрештою, всі ми тут одинакові. Різними ж є наші вчинки. То ж намагаймося ніколи не возносити власну гординю, не приховувати і не вирощувати злу душу. Уміймо прощати інших людей. Вибір за кожним із нас: яке насіння вкинути у землю власної життєвої ниви, щоб потім зібрати добрий урожай. Бо змалечку знаємо: що посієш, те й пожнеш.
Між Україною і Іспанією пролягають тисячу кілометрів. Сотні українців долають цю відстань для того, щоб працюючи у сорокаградусну спеку на будові чи доглядаючи дітей, людей похилого віку, покращити матеріальні умови власних родин. Тільки Богу відомо, скільки поту і сліз витерто рукавом тяжкопрацюючого на чужині українського заробітчанина.
Та зрозуміти людей емігрантів, висловити своє щире співчуття за втрачені мрії, зруйновану людську долю, розділену сім'ю, зможуть лише ті, хто на крижалях власних душ викарбував кожен свій прожитий день, історію рідної України.
Не осуджую нікого, кому довелося покинути рідну домівку, прабатьківську землю. Молюся, щоб їхні голови освітив промінчик розуму щирості та єдності заради блага наших дітей. Дітям належить творити майбутнє. А ми, пов'язані між собою своєрідним ланцюжком, будемо триматись один одного, бо наша душа і серце українські. Головне - завжди любім та пам'ятаймо рідне батьківське гніздо, звідки полетіли в далекі краї, шукаючи хліба насущного. Завжди несіть глибоко в серці материнські ласкаві очі та батьківські поради.
Пробачте, дорогі наші рідні, що розлетілися хтозна-куди. Калиновими гронами вже проросло у спраглих душах, п'ємо гіркуватий напій чужинських страждань, сподіваючись, що залікуємо біль розлуки.
І лише час пережитий, переборений, переплавлений у досвід років має дозвіл на оцінювання минулого. З висоти прожитих років стверджую, що не місце проживання визначає особистість людини, а лише її вчинки, проаналізовані під лупою наслідків.
Далеким берегом журавлиним називаю цю далекосяжну країну Іспанію. Різними вітрами занесено сюди представників багатьох народів. Немало є і наших земляків. Я - одна з них. І попри все пережите вважаю себе щасливою. Бо жодні труднощі не зломили моєї справжньої української загартованості, не вбили шани до рідного краю, не стерли з пам'яті пережитого.
Несучи частинку любові у зболеному серці заробітчанки, дарую її у своїй другій поетичній збірці тобі, мій любий Прикарпатський краю, тобі, золотописанкова земле, тобі, солов'їно мово, моя дорога родино, милі друзі. Я шлю вам оце повідомлення: "Я люблю вас, моя рідна матусю, мій любий батьку, мій любий синочку - твоя друга половинка, а для мене друга дитина, мої ласкаві внучатка Юрасик та Іринка. Я так глибоко сумую за вами".
З любов'ю Журавонька.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347998
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2012
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА