вона завжди мене бачила сорокарічною жінкою,
обирала колір спідниць й імена дітлахам.
я ділилася знімками і у часі зупинками,
мовляв: "не бути мені сивою з ними там"
вона казала, що я все встигатиму
і нарешті змирюся з цим містом колись,-
омину свою віру в всесилля фатуму
і знайдуся раптово (інші ж знайшлись).
а мене низь мовчань величала "приречена",
загортала у списаний кимось папір
і єство моє вовче вбите снами овечими
знову падало в землю... наперекір.
їй хотілось для мене плеча зачерствілого
і здавалось ця правда занадто бридка...
але знаєш, ми досі не мірялись силами,
то навіщо туди, де ріка сорокА?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348370
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2012
автор: Biryuza