Сутулиться небокрай,
Розбухає каруселлю стихії.
В долоні плескає, громихає
Погрозами мружачи вії.
Кудлатих штурхаючи
Бавовну в труху,
Одягає тіло в щетину.
Озвірівши, у люті танку
Озвіріння не знає зупину.
Із канонади, слинявих щелеп
Виковує в блискавку іскру
Апогеєм – спокій тенет
Що,
Невидимо над світом повисли
Тихо… Відривається в кайфі свідомість.
Тихо, так тихо… слова вириваю натомість.
Там же… де тихо… де
Сплеск,
Рожевих тканин
Вологого лона природи
А потім по новій – плинність годин
Чорний чай і сухі бутерброди.
А зараз тихо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348432
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2012
автор: Schicksal