парафінова фея
в обіймах морфея
спитай мене де я
забий мої двері
промовчи все зухвало
повітря замало
давно все пропало
і в душу запало
відкрий мої вікна
увінчані вічно
пов'яли всі свічі
хто ж їх покалічив
дави мою душу
гної моє тіло
хоч так і невміло
але я все ж мушу
відкрить свої очі
зламать свої стіни
хоч із парафіну
але все ж хороші
розбити свій морок
отримати щастя
не знаю лиш нащо
із темних коробок
розкинути крила
порізать повітря
розвіять по вітру
як чорні вітрила
жбурнути в обличчя
й сказати ти лишній
покинути лихо
залишить на втіху
розбиті надії
загублені мрії
убиті світанком
які під серпанком
ведуть знов до тебе
на зоряне небо
я гляну на себе
я знаю не треба
нема в цьому сенсу
ти знаєш не сердься
я буду з тобою
твоя я без бою
розбита на двоє
не маю спокою
не маю кохання
лиш маюсь в останнє
в останнє дивлюся
не фоні дискусій
на фоніі ілюзій
я більше не злюся
16 травня 2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348746
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2012
автор: Maggie Bee