Ну, що ж, ти, славний мій шалтай-болтайський вірш, пошебуршив тихесенько і …стих…
Ріка поезії струмує, завмираючи.
Звичайно ж, що вона тече з протоків раю, а я сиджу на березі її із киселю.
І що мені?!
Зірвавши спіднє упірнати в глибину…
І дерти вірші з нір, як раків…
В смерть…
А після палець в рота, щоб угамувати кров, і…
І жадібно дивитися, як купа ця ворушить вусами…
В окропі…
Та намагається затвердити бажання, моїй приваби до пінистого пірнання…
А світло сонячний трепече в небесі, парує в облаці, срібробородясь.
А я, дурило, захмелів і розумію - суть життя проста!
Наївсь, напивсь, лежи собі…
Ї дивись!
Ріка поезії струмує у свідомість…
Звичайно ж, що вона тече…
Тече…
Втікаючи в вуста…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348830
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 07.07.2012
автор: Ицхак Скородинский