СОБОР

Стояв  собор,  білів  в  пітьмі,  
Як  символ  згоди  між  людьми.  
Собор  благав  та  звав  людей,  
Замовкли  дзвони  від  ідей.  
В  шалений  час  шалені  люди,  
Продали  душі  за  облуду,  
Собор  віддали  на  поталу  
І  Волю  з  лихом  побратали.  
Ой,  під  розстріляним  собором,  
Лежать  повалені  хрести.  
О  Боже,  Праведний,  прости  
Народ,  розділений  надвоє.  
Брат  проти  брата  став  до  бою,  
Забута  віра,  ллється  кров.  
Один  -  обдурений  вождями  -  
Прокляв  і  Бога,  і  Любов.  
Другий  тернистими  шляхами  -  
Спокусу  злоби  не  зборов.  
Забута  Віра,  ллється  кров.  
В  часи  великої  провини  
Стояв  собор  серед  руїни.  
Жадали  щастя,  землю,  волю,  
Але  вродила  зла  недоля.  
Душа  зневірена,  в  безодні,  
Благає  милості  Господньої.  
Собор,  прийми  у  нас  спокуту,  
Верни  людей  на  шлях  забутий.  
І  ось,  під  стінами  собору  
Стоять  колишні  вороги.  
О  Боже,  Праведний,  Благий!  
Їх  примирили  час  і  муки.  
Стоять  і  в  злиднях  тягнуть  руки:  
"Подайте  милостиню,  люди".  
Один  -  обдурений  вождями  -  
Дали  йому  медаль  на  груди.  
Другий  тернистими  шляхами  
Пройшов  неправду  та  осуди.  
Подайте  ж  милостиню,  люди.

1992р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349018
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.07.2012
автор: Олександр Деркач