На Івана, на Купала дівка ворожила
Брала свій вінок з барвінку - по річці ходила
Пішла вправо, нахилилась, вінок опустила,
А з води як русалонька та його схопила
Ой сестрице, сестро мила, що ти наробила,
Куди свою доріженьку на воду пустила
Чи хіба знання не мала, що то твоя доля,
Що по тую сторононьку пролягла неволя.
Що по правій сторононьці щастя би не знала
Там лихая годинонька на тебе чекала
Та ж візьму я тую долю, як свої немала,
Принесу тобі другую , де будеш кохана.
Через рік з милим розталась тая дівчинонька,
Вона зовсім не плакала, не пала сльозонька,
А не пала, бо не милий, бо причарувала
Так до нього, злая відьма, що вона й не знала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349067
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2012
автор: Юлічка Лісова