Дивне слово у душу запало,
Та зміст його як пізнати,
Словників російських чимало,
Український тлумачний де взяти.
Всі вони тоненькі, слів там небагато,
Мов би лиш убогі будуть їх читати.
Хай народ не знає, що таке скрижалі,
Рідну мову забуває, живе у печалі.
Але ж в тих скрижалях -заповіді божі,
На кам*яних брилах написане слово.
Чом для українців вже вони не гожі,
Чом забута, ница наша рідна мова.
Узяли в кумири "старшого брата",
Розбрелись по миру, опустіла хата.
Плач по Україні, чорна смута зору,
Бо вмирав народ від голодомору.
Відцурались мови, що там ті скрижалі,
Топили в горілці радість та печалі.
Чорнобилю в пащу себе згодували.
Та віру на краще у серцях плекали.
Та віра в кайданах живе і понині,
ЇЇ на Майданах не здобуть Україні.
Вона у любові до рідної хати,
У гордості українцем себе називати.
1990 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349272
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.07.2012
автор: Раїса Кириченко