коли згасає літній вечір раєм
а ніч виходить в опустілий парк,
і ніжним павутинням там літає
між пелюсток густого молочаю,
Маленька Фея
відкриває очі
від сну...кидають тіні зеленаво-сині,
як темний саван на кущі ліщини
старі дуби... і чути в хащах дивний
тривожний гук самотньої сови...
Маленька Фея...
дивиться на зорі,
як ніби в небі відшукати хоче
неясні контури прихованих облич,
і, мов молитву, тихо так шепоче
слова, які її навчила Баба-Ніч...
Маленька Фея...
потім йде купатись
до ставу...у її сумних очах
завмерли здивування і надія,
цікавість і давно забутий страх...
і жаль за тим, хто згинув у світах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349475
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.07.2012
автор: Володимир Минькач