Я відчуваю холод у собі,
Неначе все що було вмить не стало,
Немов померкло сонце й сірі дні
пройшли крізь мене,
Й сутінки повстали.
Немов життя збагнуло все за мить:
Невизнання, приниження і зраду,
Зреклось мене...вже серце не бринить,
Зневага відчувається позаду.
Я відчуваю холод у собі,
Немов все те, що душу огортало,
Скотилось у безодню чар німих,
І там в свавіллі заблукало...
Немов немає вже мене,
Лиш образ в сутінках мовчання,
Принижений, облудний і сліпий,
Роздавлений розрізаний ножами...
Я відчуваю холод у собі,
Мабуть тому, що я вже тут лиш тілом,
Душею ж я давно втекла звідтіль,
Я в сні, в надії – я щаслива...
Мабуть тому, що в мене новий день,
Не ваш! Не сірий, не брехливий,
Пронизаний теплом душевних барв,
Він мій! Веселий, світлий, щирий.
Я відчуваю щастя у собі,
Мабуть тому, що я знайшла свій спокій,
Знайшла веселку в сірі дні,
І мить незламної турботи.
Мабуть тому, що я знайшла себе,
В краплинах ранішньої тиші,
У подиху вітрів і шепоту зірок,
Знайшла себе в житті...
знайшла і не залишу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349564
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.07.2012
автор: Жабокрик