#2012#
Коли настане морок в світі.
І всі заплачуть як ті діти.
Підуть до бога та дарма!
Немає Бога є гроза.
Молитися почнуть,кохатись.
Добро творити і любить.
А я почну тоді сміятись.
Із тебе друже у цю мить!
А ти заплачеш будеш плакать.
Втішать не буду не надійсь!
Раніше думать треба було.
Раніш кохать, раніш любить!
І всенька слава усі гроші!
У раз розвіються як пил!
Ми перед богом як ті "воші"!
Ісхилим голови тоді!
Ми будем плакать і просити!
І буде в грудях щось щиміти!
Душею будемо хотіти; прожити ще раз оті дні.
Усі б тоді добро творили,і ближнього свого любили!
Та пізно братя,братя мої.
Попадаємо ми додолу.
Бо дуже вже тяжкі гріхи.
А ті що добрі і священі.
Ті богом будут прощені.
Й до неба будуть піднесені!
Настане дощ гріхи ізмиє.
Вогнем зальється вся земля.
Згорить народ, згорить вода, зостанеться одна земля.
Був ще випадок.
Що вцю днину.
Всі люди напилися як свині.
Й ходили пере Богом як ті дині.
Але лише тому що я людина.
Випадок я зотер умить.
Хоч запах поту на долонях.
Стомився я вірші творить.
Але надія ще невмерла!
Що десь отам вогонь горить.
І душу ще чиюсь хвилює.
І серце ще в когось болить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349581
Рубрика: Поема
дата надходження 11.07.2012
автор: Виктор Соломинко