Етикетка "Доля"

Коли  своїм  темним  відччуттям  віддаєшь  останні  сили,  коли  втрачаєш    передостанню  крихту  надії  у  сердці,  а  останню  –  відганяєшь  якнадалі  від  думок,  і  бажаєш  покою  серед  безлюдної  тиші,  заблукати  серед  німіх  дерев  у  пошуках  відповіді  на  вічні  питання,  а  свої  останні  сили  повірити  людям  –  розтрачуєш  як  копійку  у  мовчазних  розмовах,  і  вже  тоді  сподіваєшся,  що  ця  роль  бездушної  в  очах  навколишніх  людини,  тобі  пасує  якнайкарще,  і  головне  –  нікому  нічого  доказувати  не  треба,  бо  люди  вірять  у  те,  у  що  хочуть  повірити,  але  аж  ніяк  у  глибину  думок  твоєї  душі.  Ось  тоді  то  і  настає  час,  коли  вже  кажеш  собі  «все»  і  міряєш  кроками  усі  свої  поступи,  думаєш,  що  ти  маєш  право  бути  сильною  –  не  чекаєш  іншого  сценарію.  І  зранку,  налаштована  на  довгий  день,  зачиняєш  усі  ключі  до  серця  і  крокуєш  у  безвість  швидкоплинного  дня,  аж  ніяк  не  сподіваючись,  що  на  тебе  чекає  маленький  пушок  позитивної  енергетики.  Це  така  невеличка  кулька  у  вигляді  сонечка,  що  пускає  до  темних  хмаринок  свої  тонющі  струни-промені  світла.  Не  дивно,  чому  вампіри  зникають  о  півдні.  Але  як  воно  б  не  світило  –  цього  не  достатньо  аби  розігнати  кров  та  отеплити  людське  сердце.  В  середині  ніби  щось  зламалося  –  і  треба  викликати  майстра,  хай  закрутить  шурупи  порядком...  розсипаюся.  Наліво  –  омана,  що  грається  з  довірою,  проворуч  –  печаль  та  жовч.  Порядком  вище,  тобто  перед  очима  постає  навязлива  куля  світла,  і  як  би  не  хотілося  її  позбутися  –  тікати  нікуди.  А  хочеться.  А  що  як  вона  повибрикається  як  теля  тай  на  «роги»!  І  ти  знову  в  лужі  бруду.  Руку  протягуєш  –  а  вона  поссміхається,  та  ще  й  говорить  до  тебе.  Боїшся,  але  ведешся  та  довіряєш,  не  вірячи  власній  голові,  бо  там  уже  суцільна  каша...  Смієшся.  І  потім  плачеш.  За  що?  –  питаєш  Бога,  -  мені  отака  честь?  Відповіді  немає.
Щастя...  що  таке  щастя?  Бути  щасливою  тоді,  коли  на  нього  не  чекаєш..  і  блукаєш  наче  лялькар  у  своїй  крамниці  іграшок,  в  надії  зховатися  там  від  когось,  і  там  знаходиш  щастя  у  мішечку  як  подарунок  з  етикеткою  «доля».

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349887
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2012
автор: Nukraine